Монреальський Конгрес або Туди і Звідти

Одного дня мій науковий керівник професор Леонід Фокович Бурлачук порадив мені взяти участь у конкурсі для отримання гранту від ITC (International Test Commission). Його здобуття давало мені змогу відправитись на Всесвітній науковий конгрес у Монреалі (Канада), покриваючи всі витрати. Я запропонував для конкурсу концепт методики, що дозволяла би вимірювати здатність до прийняття рішень, підлаштовуючись під особистість респондента. Подавши аплікаційну форму, я досить швидко дізнався результат конкурсу. На щастя, моя робота отримала призове місце. Конференція мала відбуватися влітку, з 2 по 5 липня 2018 року, і я мав більше ніж півроку для того, щоб розпланувати свою подорож – першу подорож за межі України.

Обмін знанням розпочався ще в літаку. На шляху з Парижу до Монреалю я помітив, що мій сусід зацікавлено читав книгу “Psychology for Dummies” by Adam Cash, тож я наважився почати з ним розмову. І протягом семигодинного перельоту ми говорили про психологію. На моє здивування усе, сказане мною, викликало у мого сусіда щиру цікавіть. Я ж, у свою чергу, чимало дізнався про місто, в якому мав провести майже 10 днів.

Своєю назвою Монреаль завдячує Королівській Горі (Мон Руаяль), що розташована в самому серці острова. Це також велетенський парк, всі стежки якого ведуть на вершину, з якої видно майже усе місто. У цьому місті є і ліс, і мережа хмарочосів, і підземне місто, і кампуси, і монументальні собори, і порт, а ще відбитки часів перших колоній та охайні будинки з темно червоної цегли. Кожна частина міста, кожна вулиця, сюрреалістичним чином вражає, залишаючись при цьому гармонійною складовою цілого. Недарма Сальвадор Далі так полюбляв ці місцини. Монреаль є столицею французької частини Канади і це відчувається буквально в усьому – у мові, що лунає на вулицях та видніється на вивісках, у любові до мистецтва та у розміреному темпі життя.

Прогулянки містом відкривали для мене все нові й нові місця, які хотілося б відвідати, однак з початком конференції туристичні інтереси непомітно відійшли на другий план, поступившись місцем святковій атмосфері, створеній організаторами та учасниками наукового дійства.

International Test Commission (ITC) – це Міжнародна спілка спеціалістів з психологічного та освітнього тестування, метою якої є сприяння співпраці та обміну інформацією у створенні, поширенні та використанні психологічних тестів. Тобто ITC – це творення родинного кола, клубу за інтересом, де майстри у своїй справі можуть знайти учнів та партнерів, де інноваційна ідея знайде розуміння на належному для спільного втілення рівні. Наприклад, вчений займається тим, як різні рамочки для питань у тестах впливають на тенденцію давати радикальні відповіді (завжди так, завжди ні). Або, як, маючи лише відповіді на тести та карту розташування студентів, виявити чи списувала людина, де та як вона це здійснювала і, найголовніше, хто був джерелом “ментальних трендів” під час написання тесту. Така робота, звісно, є корисною, однак, навіть ерудованому психологу може здатися майже парафією потойбічних сил*.

Однак, дивом живих наукових спільнот є те, що такі проекти будуть викликати у колег щирий (подвійне підкреслення) інтерес та симпатію! Відчуття, коли знаходиш друга зі спільним інтересом є надзвичайно цінним. Однак, на конференції мова йшла далеко не лише про вузькоспеціалізовані проблеми – глибше розкривалися вже добре знайомі теми, як от питання конструктної валідності, адаптації та стандартизації тестів. Через живий обмін досвідом під час виступів та у кулуарах учасники відчували інсайти стосовно природи фундаментальних явищ психодіагностики. Разом із тим, левова частка тем конференції стосувалась інновацій. Це використання VR та комп’ютерних ігор у психодіагностиці, Big Data та можливості їх застосування у психологічних дослідженнях, психолінгвістичний аналіз, автоматичне генерування тестів які, ба більше, адаптуються до свого респондента, враховують його біографічні дані та попередні відповіді. І все це відбувалося подекуди у п'ять паралельних ліній воркшопів, майстер-класів та симпозіумів, тож відвідати одразу все, без часовороту, просто неможливо.

Однак, організатори подбали про максимальний комфорт учасників – окрім приязних волонтерів та традиційних паперових програм, нам досить просто було завжди знати “Що?” “Де?” та “Коли відбувається?” за допомогою мобільного додатку whova (https://whova.com/), який містив не тільки нагадування, мапу, коментарі до окремих подій, а й давав можливість учасникам кооперуватися самостійно для ранкового спорту, прогулянок та вечірок. Тож активність учасників не обмежувалась офіційним часом з 10.00 до 18.00, а продовжувалась у різних куточках гостинного Монреалю, в окремих випадках до самої ночі.

І розмови про науку продовжувались людьми з усього світу, людьми різного віку та наукового статусу і звучали вільно й невимушено. Мені годі й говорити про безліч візитівок, що прилетіли зі мною до Києва. Адже я познайомився не лише з колегами, зацікавленими у співпраці, а й знайшов нових друзів, з якими підтримую контакт і зараз. Я став свідком чудесного явища – живої наукової спільноти, відкритої та дружньої. Свідком єдності людей майже з усіх куточків світу та доброзичливої комунікації культур. Спогади про цей сонячний тиждень надихають і сьогодні.



*На увазі мається думка “Так, дуже цікаво, але це якась завузька спеціалізація”.

 

Аспірант кафедри психодіагностики та клінічної психології

Наріман Дарвішов